КИЕВ (QHA) -

 

Україна готується до просування нової резолюції щодо порушення Росією прав людини в Автономній Республіці Крим і Севастополі, яку Генеральна асамблея ООН має розглянути у грудні. Українські правозахисники відзначають, що щороку ці резолюції поповнюються новими прикладами російського свавілля, щороку риторика резолюцій стає жорсткішою стосовно Росії. Водночас, так само системно Росія ігнорує вимоги найбільшої світової організації, так само намагається зсунути питання окупованого Криму зі світового порядку денного, а заодно і пом’якшити санкції.

Про те, які нові порушення з боку РФ прав кримчан слід включити до чергової резолюції ГА ООН; чи безкарно Росія ігнорує вимоги ООН; чому Україні не вдається розширити підтримку своєї позиції на полях асамблеї; чи зможуть місії ООН та ОБСЄ прорватись на окупований півострів, чи справді питання Криму сходить з порядку денного — в інтерв’ю QHA розповіла голова Центру інформації з прав людини Тетяна Печончик.

 

QHA: Пані Тетяно, наразі розпочалася підготовка подачі на Генасамблею ООН нової резолюції щодо Криму. Це вже четверта резолюція від початку окупації Росією півострова і щоразу ці резолюції ставали все жорсткішими щодо країни-окупанта. Які, на вашу думку, меседжі важливо включити до цьогорічного документу?

Тетяна Печончик: Той факт, що Організація Об'єднаних націй готує нову резолюцію про ситуацію з правами людини в Автономній Республіці Крим і місті Севастополь, є свідченням того, що по-перше, ця проблема залишається на порядку денному в Організації Об’єднаних націй, а по-друге, що ситуація у Криму не стала кращою. І поки ситуація глобально не зміниться, кожен рік ООН буде робити нову резолюцію, в якій констатуватиме ті факти порушень прав людини, які відбуваються в Криму. І власне кожен рік ця резолюція може повторювати попередню, але можуть додаватися і якісь нові елементи.

Мені здається, що цього року туди можна було б привнести декілька важливих речей, які не були достатньо згадані чи розкриті у тексті попередньої Резолюції (у грудні 2017 року). Наприклад, це системне використання окупаційною владою Російської Федерації свого власного антитерористичного і антиекстремістського законодавства для переслідування інакомислячих. Це проблема з переслідуваннями громадських активістів і правозахисників, тобто, тих людей, які об’єднуються для того, щоб допомогти і захистити інших. Також це проблема депортації з Криму українських громадян, які відмовилися брати російські паспорти.

Важливою є проблема призову кримчан до армії Російської Федерації. Нагадаю, що згідно з міжнародним гуманітарним правом, держава-окупант не має права призивати на службу до своїх збройних сил населення окупованої території. А Росія мало того, що призиває, і про це згадувалося у минулій резолюції, але ще й відправляє цих людей відбувати службу, наприклад, в якісь конфлікти, в які вона втягнута, наприклад до Сирії. І є задокументовані випадки, коли кримчани були призвані на службу до армії Російської Федерації, а потім брали участь у сирійській кампанії, отримували бойові нагороди, медалі за це. Ми вважаємо, що це є неприпустимим, і що це є такі нові факти, які обов’язково мають бути відображені у цьому документі. Наша організація, так само, як і інші правозахисні організації, зараз працює з різними країнами світу, доносячи до них цю інформацію і необхідність включення цієї проблеми в наступну резолюцію.

QHA: У російській пропаганді з наближенням розгляду ООНівської резолюції щодо Криму щоразу звучить теза, що заяви і резолюції ООН на Росію ніяк не впливають, що вони є декларацією, не обов’язковою до виконання і від ігнорування якої Росії ані холодно, ані жарко. Чи справді це так?

Тетяна Печончик: ООН — це найбільша міжнародна організація, яка об’єднує всі країни світу, і фактично її резолюція — це позиція світового суспільства щодо певної ситуації. Звичайно, росіяни дуже часто ігнорують мову резолюцій, декларацій, тобто політичну, дипломатичну мову. Те, що вони розуміють — це мова економічних санкцій, і вони дуже болісно реагують на впровадження нових санкцій.

Але важливо розуміти зв’язок і те, що для підтримки існуючих санкцій повинні робити свої оцінки міжнародні організації, Рада Європи, Європейський парламент, уряд США, ООН. Саме тому так важливо, щоб це відбувалось разом – і політична, дипломатична робота, і експертна оцінка, і економічні санкції, які грунтуються на цих оцінках.

QHA: Судячи з постійного посилення антиросійських санкцій, цей зв’язок працює?

Тетяна Печончик: Працює. Він не є таким прямим, я не скажу, що це одна резолюція Генасамблеї ООН, але це є комплекс різноманітних факторів. І мені здається надзвичайно важливим, щоби тема Криму трималась на порядку денному. Надзвичайно важливо працювати з усіма цими інституціями одночасно і приділяти величезну увагу постійному їхньому інформуванню про ситуацію в Криму. І особливо цінно, коли це документування і інформування відбувається силами наших колег з інших країн.

QHA: Останні роки  під час голосування на Генасамблеї за «кримські» резолюції досить стабільна кількість тих країн, хто утримався, стабільна кількість тих, хто голосує «за» і «проти». Чому Україні не вдається суттєво розширити підтримку своєї позиції?

Тетяна Печончик: Правозахисники працюють з багатьма країнами, але так само з ними працює і Російська Федерація. Якщо ви подивитесь, то багато країн, які утрималися (під час голосування за резолюцію), це країни, наприклад, Латинської Америки або Африки, або країни, які мають певні економічні зв’язки з Росією, країни, в яких самих є диктаторські або авторитарні режими, в яких самих жахлива ситуація з правами людини. І дуже часто ці країни сприймають цю резолюцію, як таку політичну боротьбу України з Росією, вони кажуть, «ми не хочемо ні з ким сваритися, тому ми утримуємося від голосування за цю резолюцію». І надзвичайно важко їх переконати, але це не означає, що не треба робити таких спроб. 

Мені здається, що допомагати в цьому могли б міжнародні правозахисні місії з третіх країн до Криму, які можуть документувати інформацію і надавати її міжнародним організаціям і урядам інших країн, які не є, наприклад, представниками України. Українські правозахисники є досить незалежними, ми часто критикуємо уряд України, ми від нього не залежимо. Але коли ми надаємо цей фактаж (порушення прав людини в Криму) для урядів інших країн, деякі з них кажуть «ви – представники України». Тобто, вони можуть не довіряти тій інформації, яку ми надаємо.

QHA: До речі, днями з Криму повернулась міжнародна місія правозахисників, якій вдалось таки потрапити до Криму, при цьому не порушивши українського законодавства. Місія Будинків прав людини, до якої входили, зокрема, представники Білорусі, Азербайджану, Казахстану, відвідала Крим, у тому числі, за сприяння вашого Центру.  Їхня поїздка — випадок неординарний, і я так розумію, вони — саме ті «нейтральні джерела інформації» про Крим, які повинні сприйматись міжнародною спільнотою з довірою?

Тетяна Печончик: Так, ми вважаємо, що дуже важливо, щоб їздили до Криму правозахисники з Азербайджану, з Білорусі, з Польщі, з Норвегії, з різних країн світу,  які могли б своїм урядам і іншим країнам надавати інформацію, яка буде на загал сприйматися більш нейтральною саме тому, що це інші країни. Для мене були дуже показовими оцінки цих людей (місії Будинків прав людини), їх враження, емоції, коли вони самі поїхали до Криму, приміром, ті ж білоруси, у яких самих є досить авторитарний режим, але того, що відбувається в Криму, навіть вони не очікували. Оце важливо – вони далі є каналом інформації, щоб говорити про те, що відбувається в Криму, всередині Білорусі або інших країн.

QHA: Відомо, що вже не один рік Росія не дозволяє міжнародним моніторинговим місіям потрапити до окупованого Криму, і міжнародні спостерігачі змушені проводити дистанційний моніторинг. Чи можна використати досвід згаданої місії для доступу місій ООН чи ОБСЄ?

Тетяна Печончик: Знаєте, тут є певна складність, тому що місія Будинків прав людини - це була місія неурядових правозахисних організацій, яким не потрібно визнавати Крим територією Росії, щоб туди заїхати. Ці громадяни інших країн просто отримують дозвіл від України на в’їзд на тимчасово окуповану територію і вони в’їжджають туди. І російські прикордонники пропускають їх, думаючи, що вони в’їжджають на територію Російської Федерації.

Для міжнародних, міжурядових організацій, таких як ООН, ОБСЄ і Рада Європи. Тому що поїхати туди не з приватним візитом як громадянин якоїсь країни, а з офіційною місією, потрібно отримати дозвіл від певної країни на роботу на цій території. Відповідно до українського законодавства, Крим є територією України і ці місії мають мандат на роботу на території України, але Росія їх не пускає. І Росія каже, що ви можете поїхати до Криму, але тільки в рамках вашого мандату на території Росії. Відповідно поїхати з такою умовою для цих міжнародних організацій буде означати де-факто визнання Криму територією Росії. Саме тому вони мають цю проблему в доступі, їм набагато складніше, але це не означає, що повинні припинятися спроби все одно отримати такий доступ всупереч існуючим проблемам.

QHA: Тобто поки що великі міжнародні організації будуть змушені як і раніше вдовольнятись власним дистанційним моніторингом або матеріалами від правозахисників?

Тетяна Печончик: Оскільки ані ООН, ані ОБСЄ не можуть працювати в Криму безпосередньо, але вони збирають інформацію про ситуацію в Криму, то вони використовують всі джерела. Вони зустрічаються з людьми, які виїжджають з Криму, проводять інтерв’ю по скайпу і також отримують інформацію від тих місій, які там побували, і використовують цю інформацію при підготовці своїх доповідей. Ми співпрацюємо і з ООН, і з ОБСЄ, і ми інформуємо їх, завжди надаємо матеріали, які ми документуємо в Криму про порушення прав людини там. У нас є місцеві монітори, з якими ми працюємо на регулярній основі, коли буде готова доповідь цієї місії (Будинків прав людини), ми звичайно нею поділимось.

QHA: І все ж таки, останнім часом звучить месидж, що тема Криму сходить зі світового порядку денного. Чи справді це так? Які фактори для правозахисників можуть про це свідчити?

Тетяна Печончик: Скажімо, можна подивитися на ті процеси, які відбуваються в Європі, в таких країнах, як Італія, де захоплюють владу популісти. Вони намагаються відмінити санкції (проти РФ), які були введені, зокрема, через анексію і окупацію Криму. Ми бачимо, що не всі регіони світу об’єднані якоюсь позицією з оцінкою ситуації з правами людини. А ще є дуже багато роботи Російської Федерації на те, щоб роздробити ці країни. І навіть Європейський Союз, який є досить єдиний і намагається говорити єдиним голосом, там у багатьох країнах приходять до влади популісти, приходять до влади друзі Путіна. Скажімо, ми бачимо, що відбувається в Угорщині, в інших країнах. І звичайно, набагато складніше утримувати тему Криму на порядку денному в той час, коли робиться все, щоб вона зникла, і щоб санкції були зняті.

Плюс в багатьох країнах світу люди реально не знають, що відбувається в Криму, особливо в далеких. Приміром, я зустрічалась з правозахисниками із Південно-Африканської Республіки, які проводять велику роботу в своїй країні, але вони навіть не думали, що зараз така ситуація в Криму, вони думали, що Крим повернувся до України. Вони бачили його в новинах, коли була окупація в 2014 році, потім все заспокоїлось, і вони навіть думали, що конфлікт вирішився.

В Україні багато інформації є про Крим і нам здається, що її (скрізь) багато. Але якщо реально подивитись на порядок денний міжнародних організацій, на те, що знає населення різних країн, то це мізерна інформація.

QHA: Дякую за розмову.

Спілкувалась Тетяна Іваневич

QHA