КИЕВ (QHA) -

Голова Центру глобалістики Михайло Гончар розповів журналістові Олександру Вороніну в ефірі Радіо Hayat про теперішню ситуацію у сфері імпорту енергоресурсів.

Радіо Hayat: Поговорімо про ті досягнення та ті проблеми, які існують перед нашою енергетичною галуззю. За останні роки ми зробили якийсь суттєвий процес в частині диверсифікації постачання російських енергоносіїв?

Михайло Гончар: Так, безперечно. В умовах ведення війни, особливо гібридного типу з РФ це має надзвичайно важливе значення – зменшити залежності або їх мінімізувати там, де вони існують. І найбільш показовий приклад пов'язаний саме з газовим сектором. Якщо років п’ять тому назад за рахунок імпорту російського газу забезпечувалося практично до 70% нашого національного споживання газу і десь до 30% потреб покривалося газом власного видобутку, то зараз ситуація абсолютно інша. Україна забезпечує себе власним газом на 2/3, немає імпорту з Росії ось вже два роки, а той імпорт, який нам ще необхідний, ми беремо з країн Європейського Союзу. Себто ми звели нанівець газовий імпорт від агресора.

Є ще один позитивний приклад – диверсифікація постачання ядерного палива. Ми знаємо, що в нас потужна ядерна енергетика, яка споживає значну кількість ядерного палива, який ще кілька років тому назад ми фактично на 100% імпортували з Росії. Зараз за перше півріччя 2017-го року практично половину всього необхідного нам ядерного палива ми отримуємо з Росії, а іншу половину отримуємо від альтернативного постачальника зі Швеції.

Радіо Hayat: Я знаю, що були ще проблеми утилізації відходів. Які плани нашої держави стосовно цього, адже, як я розумію, частина наших відходів і досі йде до Красноярська?

Михайло Гончар: Так. Це питання вирішується, і, я думаю, що за пару років в цьому проблем не буде.

Проблемним є те питання, що в нас з’явилась вугільна залежність. Хоча її не варто вважати критичною, тим не менше, вона є, і це неприпустимо в умовах продовження російської агресії.

Радіо Hayat: Ви маєте на увазі вугілля з шахт Ахметова, які «націоналізували» сепаратисти і росіяни?

Михайло Гончар: Це взагалі окупована територія, і постачання звідти, навіть, до так званої «націоналізації» все одно було ризиковими. Тут необхідно було вживати своєчасні заходи з тим, щоби диверсифікувати постачання антрациту. Це зробили в 2015-му році, але не довели до логічного завершення, щоб мінімізувати використання антрацитового вугілля, видобуток якого зосереджений на окупованій території.

Радіо Hayat: Що дала формула «Роттердам», і чи дійсно там були прозорі схеми постачання вугілля?

Михайло Гончар: Що в нас вміють робити, так це запаковувати якісь тіньові схеми у видимість прозорості. Я був здивований, коли низка закордонних експертів при появі формули «Роттердам» заявили, що їм все стало зрозумілим. Немов, тепер у нас ціна вугілля прив’язана до логічної міжнародно визнаного торгівельного майданчика в порту Роттердама, де щоденно контролюються ціни, тому питань не виникає. Але тут логіка від лукавого. Якби ми з Роттердама імпортували хоча би тону вугілля в Україну, тоді все логічно. Але ми з Роттердама вугілля не імпортуємо, цього транспортного плеча немає, все є, як і було  - основна частка нашого вугілля від внутрішнього видобутку. Але комісія з регулювання енергетики, використовуючи цей прозорий роттердамський підхід, затвердила відповідну ціну. За різними оцінками, на цьому пан Ахметов заробив додатково від 10 до 12 мільярдів гривень, які були витягнуті з кишені споживачів.

Ми маємо критично підходити до європейських формул, які нам хтось пропонує, виходячи з доброї волі, але не розуміючи наших внутрішніх процесів.

Радіо Hayat: Свого часу Ігор Бакай висловив таку фразу, що усі потужні статки в Україні нажиті на операціях з російським газом. За всі ці роки, окрім схем постачання, чи зменшилися витрати на оптимізацію роботи апарату «Укргазу», «Укрнафти» НКРЄ КП?

Михайло Гончар: Якщо ми відмотаємо до часів Бакая, тоді був не тільки дешевий газ для української олігархії, для Росії це був механізм корумпування політичних еліт України, а, відповідно, і тримання їх під контролем. В цьому контексті постало питання транспарентизації – становлення прозорості енергетичного і газового секторів. Адже ми споживали аномальну кількість газу. Минулого року Україна спожила 33,5 мільярди кубічних метрів газу на рік. А на початку 2000-их ми споживали на рік десь під 80 мільярдів кубічних метрів. Причому 60 мільярдів зі спожитого - це імпортний газ з Росії та Туркменістану. Ми просто потрапляли в гіперзалежність, і Росія цим користалася. Нам нав’язували все більше і більше газу, а ціна росла, тому ми змушені були платити все більшу і більшу ціну.

Минулого року «Нафтогаз» України потратив на імпорт газу з Європи 2,2 мільярда доларів. За часів Януковича на піку газових цін ми щорічно сплачували «Газпрому» за імпорт російського газу від 12 до 14 мільярдів доларів.

Радіо Hayat: Як реалізуються плани Росії по будуванню альтернативних газових шляхів?

Михайло Гончар: Це не нова політика Росії, просто зараз киплять пристрасті з приводу будівництва «Північного потоку-2». Але така обхідна політика Росії була започаткована ще в 90-ті роки, коли з’явився перший газопровід «Ямал-Європа» в обхід України через Білорусь, Польщу до Німеччини. Він був введений в експлуатацію в 1995-му році.

Пізніше з’явився «Блакитний потік» через Чорне море з Росії до Туреччини. Наступним був «Північний потік-1» - ці дві нитки, які існують на сьогодні. Це три проекти, які на сьогодні функціонують, два з них - морські, один – сухопутний.

Потім йшлося про те, що буде масштабний проект «Південний потік» через Чорне море до Європи в обхід України. Але через опір європейської комісії цей проект був згорнутий. Вони зараз реанімували цей потік у вигляді «Турецького потоку», почали його будувати, укладати морську ділянку. І паралельно йдеться про будівництво «Північного потоку-2» - ще двох ниток через Балтику на додачу до чинних двох. Все це проекти російсько-німецької співпраці. Свого часу колишній міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський назвав це новим пактом Молотова-Ріббентропа, і виявився правий. Адже це той проект, який суперечить європейському енергетичному законодавству, суперечить інтересам низки країн-членів Європейського Союзу, зокрема, Польщі, Балтійських країн, суперечить нашим інтересам, але який завзято проштовхують не стільки росіяни, скільки німці. Тоді постає питання: що грає для Німеччини більшу роль  -  європейські енергетичні цінності, закріплені в енергетичному законодавстві ЄС, чи суто німецькі інтереси двох компаній, які з європейського кінця труби виступають головними партнерами «Газмпрому»?

Радіо Hayat: Відомо, що в США є плани посилити свою енергетичну присутність в Європі за рахунок сланцевого та скрапленого газу.

 Михайло Гончар: Десь в 2007-му році на одній з конференцій «Газпром» робив глобальну візію майбутньому. І там він розповідав, що в середині наступного десятиліття, тобто в десь в 2015-му році в США буде серйозний дефіцит газу, і тільки Росія буде в змозі задовольнити цей дефіцит. І, розвиваючи свої проекти видобутку та скраплення газу, Росія буде постачати до США в 2015-му році 54 мільярди кубічних метрів газу. Такий був прогноз «Газпрому». Результат же є абсолютно протилежним. Сполучені Штати не тільки перестали бути імпортером газу, вони стали експортером газу завдяки революції сланцевого газу, завдяки тому, що протягом останніх п’яти років були збудовані потужності по скрапленню газу, переобладнані потужності, по яких цей скраплений газ імпортувався до США, в експортні термінали. І з 28 квітня 2016-го року, коли перший танкер з американським скрапленим газом прибув в Європу, Америка стала експортером газу. В цьому році вже пішли комерційні постачання газу, і вони будуть зростати в обсягах. Через це в «Газпромі» паніка, через це він тепер змушений буде грати за європейськими правилами, тому що з’явився Дамоклів меч американського скрапленого газу. 

Радіо Hayat: В світі все життя йшла боротьба за ринки енергоносіїв.  Чи зараз ця боротьба вщухає за рахунок, можливо, якихось альтернативних джерел? Чи на близькому Сході буде завжди напруга через велику наявність родовищ нафти та газу?

Михайло Гончар: Завжди була, є і буде. Це один з парадоксів, що близький Схід - найбільш турбулентна зона глобальної політики, але тим не менш, видобуток та експорт енергоресурсів звідти не переривався. Коди йдеться про те, що зараз ера заощадливості, зменшення споживання традиційних енергоресурсів, збільшення використання альтернативної енергетики – це все правильно. Але все одно основний енергобаланс формується за рахунок традиційних енергоресурсів. Ера вугілля минула не тому, що закінчилося вугілля, його і зараз дуже багато, і вистачить вперед на кілька сотень років, проте потреби для промисловості і суспільства стали іншими. Вони стали потребувати більше енергоресурсу, так стали використовувати нафту, тепер – більше газу. І в найближчі кілька десятків років структура енергобалансу сильно не зміниться.

Зараз на перше місце виходить електроенергія, тому що вона універсальна. А для того, щоб була електроенергія, потрібно, щоб вона була вироблена з якогось первинного ресурсу – вугілля, нафти, газу, ядерного палива, біомаси, вітру, сонця.

Радіо Hayat: Чи наша газотранспортна система дійсно є стратегічною для України? Я чув ще до 2014-го року, що Європа буде якось сприяти її модернізації. Чи йде якась робота в цьому напрямку?

Михайло Гончар: Чомусь останнім часом під впливом «газпромівської» пропаганди почали говорити, що після 2020-го року ГТС України не зможе виконувати свою транзитну функцію. Чому вона не може виконувати, якщо півстоліття до цього вона її виконувала? Немає технічних причин, чому вона б не змогла працювати. Ба більше, вона працює безперебійно в умовах, коли четвертий рік триває російська агресія. Йде просто підміна понять, міняються місцями причини і наслідки. А така постановка питання для нас небезпечна, і якщо ми це не заперечуємо, то автоматично виникає необхідність в російських потоках. Якщо Європа піде по хибному шляху обмеження нашої ГТС, то вона потім відчує, яку стратегічну помилку було зроблено. 

Джерело: Радіо Hayat

QHA