КИЇВ (QHA) -

Політолог, голова платформи «Єдиний координаційний центр» Олег Саакян та експерт з питань енергетичної та національної безпеки, президент центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар обговорили в ефірі Радіо Hayat прийнятий Верховною Радою України законопроект про реінтеграцію Донбасу.

Радіо Hayat: Як ви оцінюєте законопроект про Донбас?

Олег Саакян: Закон називають різними ярликами – закон про реінтеграцію, про деокупацію. Направду його назва «Про забезпечення державного суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей». Тут криється перша проблема з цим законом і перша відповідь. На жаль, в неправильній комунікації з самого початку було розхитано і створено ілюзії в суспільстві стосовно того, що ж цей законопроект має зробити. Ми маємо пригадати, що законопроект подавався президентом разом з іншим законопроектом, який стосувався «Мінська». Першочергове його внесення в Раду було пов’язане з технічно-маніпулятивним політичним аспектом. Для того, щоб прийняли один законопроект, вносилося їх два – малий і великий. Цей законопроект в дійсності був направлений виключно на оптимізацію військово-адміністративного управління над прифронтовими територіями і над у майбутньому звільненими територіями, нині окупованими. Там посилювалися позиції президента, створювався оперативний штаб. Фактично завершувався етап АТО за тим початковим варіантом законопроекту. Фактично все керування передавалося військовим силам України. За цим прийнятим законом у нас є окуповані території. У нас є війна, є окупаційна адміністрація, є країна-агресор, яка напала на Україну. Тут нарешті все чітко названо своїми іменами. Якщо повернутися до суті самого законопроекту, то на початку поруч з цим в ньому, щоб підняти його статус, фактично було введено статус Росії як агресора. Але тут крилася маніпуляція: все це було введено в преамбулу законопроекту в такому вигляді, як він подавався на перше читання. Криму спочатку там не було. Все це – в преамбулі. Це не мало б правових наслідків навіть в результаті прийняття законопроекту. Для прийняття одного законопроекту було внесено і цей. Через те, що комунікувати його було складно, на нього навісили ярлик деокупаційного та реінтеграційного, щоб спростити і пояснити. Таким чином адміністрація президента потрапила у власними руками розставлений капкан.

Після цього вони легітимізували в парламенті процес обговорення того, з чим ми маємо справу, що таке російська агресія, що для нас є окуповані території. Тотальна непослідовність в державній політиці, відсутність державної стратегії вилилися в цей маленький законопроект. На виході до другого читання ми отримали збірну солянку, яка поєднувала в собі вкрай неприйнятні речі та вкрай необхідні речі.

Радіо Hayat: Ви кажете «маленький законопроект». Там було 600 поправок.

Олег Саакян: Було понад 600 поправок саме через те, що в цей маленький законопроект, який фактично мав на меті виключно одну річ, намагалися вписати все.

Радіо Hayat: Ви до ефіру сказали, що остаточного тексту не бачили.

Михайло Гончар: Дійсно, в остаточному вигляді законопроект ніхто не бачив. Можна сказати: краще пізніше, ніж ніколи. 20 лютого 2018 року – четверта річниця початку військового компоненту гібридної війни Росії проти України. Специфіка загроз гібридного типу в тому, що саму загрозу не вдається розпізнати одразу. За обставин, коли з’являються міжнародні посередники, серед яких агресор, який видає себе за посередника, я маю на увазі «нормандський формат», коли зсередини країни ведеться робота не тільки пропагандистська, але й лобістська, корупційна з тим, щоб стримувати і політичні сили, і відповідальні органи влади від прийняття необхідних чітких рішень, від розробки відповідних законодавчих і нормативно-правових актів, їхнього швидкого проходження через парламент, Кабінет міністрів, в цьому і є сутність, агресор намагається діяти не стільки ззовні, скільки зсередини, залишаючи для політичного керівництва певну ілюзію, що можна домовитися, не треба радикальних кроків, жорстких дій. Ніхто не замислюється над тим, що таке формат «Мінська». У нас часто це розглядають як якийсь незалежний майданчик. Мінськ не Осло, не Відень, не Женева. Мінськ – це територія союзної Росії держави Білорусі.

Тепер, коли є цей законопроект, який набуває статусу закону, якщо його підпише президент, де Росія чітко названа агресором, якщо нам пропонуватимуть Астану чи якийсь умовний Мінськ-3, потрібно вести мову про те, що це має бути незалежний майданчик десь у Швейцарії. Україна прийняттям такого закону з чітким визначенням Росії як агресора, з чітким визначенням наявності окупованих територій ставить партнерів перед необхідністю перегляду підходів і місця подальших переговорів щодо врегулювання, щодо примусу Росії до відступу з окупованих територій.

Олег Саакян: Цей закон має багато ризиків з точки зору прав людини і розширення повноважень президента. Разом з тим він містить важливі речі – визнання Росії агресором, визнання окупованих територій. Все це створює абсолютно альтернативну іншу реальність. Коли президент підпише цей законопроект, ми прокинемося трошки в іншій реальності з точки зору назв, ставлення, сенсів. Це потребує інших дій. Неможливо буде використовувати двозначності. Цей законопроект не деокупує території. Законопроект не може цього зробити за своєю суттю. Він і не може бути ідеальними для того, щоб самоімплементовуватися. Його хтось буде імплементовувати. Яким чином розроблятимуться підзаконні акти, інструкції, які накази віддаватимуться  це відкрите питання. Поки немає реальної візії вирішення ситуації ні в України, ні у Заходу, ні в Росії. У Росії є свій план, своє бачення, яким чином побороти український суверенітет.

Михайло Гончар: Медведчука вносять в санкційний список США, але він веде переговори на мінському майданчику фактично від імені України. Чим вам не контур зовнішнього управління? Це хай-тек мистецтво гібридної війни, коли в таборі противника офіційно працює агент впливу, який нібито відображає інтереси противника, насправді він працює в інтересах агресора.

Олег Саакян: Схід України не потрібен Росії. Крим їй потрібен у своєму тілі, оскільки це певні сакральні території з точки зору російської політичної міфотворчості. Схід України – це інструмент.

У річищі російсько-української війни 2018 рік, ймовірно, не принесе нам миру, оскільки немає спільного бачення картини миру у різних суб’єктів.

Михайло Гончар: Ми зіштовхнемося з новою хвилею російської агресії, зокрема збройного компоненту. 

Джерело: Радіо Hayat

QHA