КИЕВ (QHA) -

Понеділок 23  квітня позначився кадровими перестановками у Вірменії. Прем'єр-міністр країни Серж Саргсян заявив про свою відставку.

Нікол Пашинян мав рацію. Я був неправий. Ситуація, що склалася, має кілька рішень, але на жодне з них я не піду. Це не моє. Я залишаю пост керівника країни, посаду прем'єр-міністра, — йдеться у повідомленні на сайті уряду Вірменії.

Пізніше президент Вірменії Армен Саркісян підписав указ про відставку уряду країни. Тимчасово, поки не буде сформовано новий кабінет, обов’язки прем’єр-міністра виконуватиме віце-прем’єр-міністр і колишній топ-менеджер Газпрому Карен Карапетян.

Такий розвиток ситуації є несподіванкою, адже судячи з коментарів як вірменських силовиків, так і керівництва країни, ніхто не збирався здавати позиції. Більше того, буквально за день до того, було затримано лідера протесту Нікола Пашиняна. Окрім того, у Саргсяна вже є досвід силового розгону протестів. У лютому-березні 2008 року в результаті розгону мітингарів, незгодних з перемогою Саргсяна, загинуло 8 та було поранено більше 200 чоловік. Не виключено, що вирішальну роль зіграло те, що до протесту приєдналися силовики, зокрема полк внутрішніх військ, дислокований у столиці.

Недолуга реформа

Вірменія — типовий приклад компрадорського пост-радянського режиму. Правляча Республіканська партія Вірменії, яка представляє інтереси так званого карабахського клану, перебуває при владі з 1999 року. З того часу всі прем’єр-міністри, а також президенти були вихідцями з РПВ. З 1998 — 2008 рр. країною керував Роберт Кочарян, а після нього — власне Серж Саргсян. У 2018 році завершився другий строк його повноважень і за основним законом, він не має права займати президентський пост й надалі.

Увесь цей час Вірменія була президентською республікою зі значними повноваженнями глави держави. Однак, у 2015 році в країні відбувся референдум щодо змін до конституції, згідно з якими Вірменія з 2018 року перетворилася на парламентську республіку, в якій президента призначає парламент. Але замість того, щоб спокійно завершити новий електоральний цикл, РПВ і Серж Саргсян вчинили надто грубо та недолуго. Судячи з усього, безперервність перебування при владі запаморочила їм голову. Паралельно з призначенням кишенькового президента Серж Саргсян перейшов на посаду прем’єр-міністра, таким чином повністю зберігши всю повноту влади.

Невдоволення практично одразу вилилося в активні дії опозиції, які були підтримані населенням. Нікол Пашинян, який очолив протест, — опозиціонер з досвідом (виступає проти режиму РПВ з початку 2000-х рр. і навіть встиг відсидіти декілька місяців “за організацію заворушень”) вивів на вулицю спочатку сотні, а потім і тисячі незадоволених. На першому етапі вони домоглися свого, але що далі?

Гра не закінчена

Попри відхід від справ самого Саргсяна, у парламенті все ще зберігається більшість його поплічників — 65 депутатів зі 105. Дострокові парламентські вибори, хоча і напрошуються за логікою подій, зовсім не обов’язкові.

На сьогодні ми маємо тільки відставку Сержа Саргсяна. Все інше, не менш складне і важке, ще треба зробити. Перша фаза взяття під контроль силовиків та фінанси. Поки ці завдання не вирішено, міркувати про альтернативне майбутнє не має сенсу. Якщо не вжити вищезгаданих дій, то досить скоро Нікол Пашинян виявить, що не в змозі на щось впливати і буде звинувачений у змові, зраді і так далі, — вважає Директор центру стратегічних досліджень "Ашхар" Рачья Арзуманян.

Якщо позачергові вибори не будуть проведені, то ситуація фактично консервується і на пост прем’єр-міністра буде призначено таку ж людину з колишньої системи. Та й навіть, у випадку їхнього проведення, зміна влади не гарантована.

— РПВ володіє надто великим ресурсом, у порівнянні з іншими партіями. Вона має сформовану систему: кадри, структури, фінанси і запросто може затиснути інші партії, — вважає Арзуманян.

При цьому не факт, що сам Саргсян втратить свій вплив — а швидше навпаки, перетвориться на такого собі вірменського аналога Качиньского.

Сам Пашинян це чудово розуміє і на мітингу 23 квітня заявив, що має намір добиватися дострокових парламентських виборів.

Тим не менш, поки що з позиціями старої еліти доведеться рахуватися. За словами глави фракції правлячої Республіканської партії Вірменії Ваграма Багдасаряна, перемовини про новий склад уряду розпочнуться 25 квітня.

Сьогодні політичну більшість (у парламенті — ред.) складає РПВ, і вона вирішить, чию кандидатуру запропонувати.

Російське питання

Те, як буде розвиватися ситуація далі, у значній мірі залежить від Росії. Окрім значного економічного впливу на вірменську економіку, на території країни у місті Гюмрі розташована російська військова база чисельністю 4 тис військових. Це важливий компонент російської військової присутності на Південному Кавказі.

Тому, незважаючи на задекларовану прозахідність Нікола Пашиняна та його команди, позбавитися від російського впливу Вірменії буде не так просто. Країна фактично затиснута між вороже налаштованими Туреччиною та Азербайджаном і має спокійний кордон лише з Грузією та Іраном. Про важливість Вірменії для РФ говорить хоча б той факт, що буквально за декілька годин після відставки  відбулася розмова між в.о. прем’єра Кареном Карапетяном і главою уряду Росії Дмитром Медведєвим.

Кремлю дає надію на збереження впливу також відсутність потужних антиросійських настроїв серед населення. По-суті, громадська думка у самій Вірменії чітко корелюється з настроями в діаспорі, розпорошеній по всьому світу і представленій як в Росії, так і у США та інших західних країнах. Під час заворушень лозунги були сконцентровані на вимогах відставки Саргсяна, і ні на чому більше.

В Кремлі розуміють це, а також знають про слабкість опозиції і тому поки що утримуються від явної підтримки старого режиму, віддаючи перевагу неформальній підтримці.

— Це винятково внутрішня справа Вірменії, це все що я можу сказати, — заявив 23 квітня прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков.

Успіх трансформацій у Вірменії буде залежати, у першу чергу, від того, чи зможе Пашинян втримати людей і далі на вулиці, щоб “дотиснути” парламент. Якщо це не вдасться, РПВ зможе досить легко відіграти позиції.

Роман Кот

QHA