КИЇВ (QHA) -

18 травня бундесканцлерін Німеччини Ангела Меркель несподівано прибула до Сочі аби побачитися з президентом РФ. Питання України хоча й було формально на порядку денному, переважно в контексті Північного потоку-2, але аж ніяк не було головним. Цього разу Меркель більше хвилювала позиція Росії щодо ядерної угоди з Іраном і поведінка США. Усе б нічого, але ця історія нагадала, що українське питання чим далі, тим важче зберігати на порядку денному в ФРН у потрібному для Києва контексті. Особливо це помітно після формування нового уряду в Німеччині, який формально і створила та ж коаліція, але є усі підстави вважати, що Ангелі Меркель буде все важче утримувати його під своїм контролем.

Нові підходи

Принаймні після початку російської агресії у 2014 році Україні гріх скаржитися на брак уваги зі сторони Німеччини. Стрімкий зріст двосторонньої торгівлі після підписання угоди про асоціацію з ЄС, опосередкована співпраця по лінії НАТО і підтримка у проведенні реформ — це лише найпомітніші аспекти співробітництва між Києвом і Берліном.

— З 2014 року Німеччина надала Україні майже мільярд євро грантів на розвиток і 500 млн євро спеціальних запозичень, які запропонувала Ангела Меркель. Німеччина є найбільшим донором України: 25% того, що надає ЄС, походить з Німеччини. Ці кошти не падають з неба, їх заробляють німецькі платники податків, — повідомив 24 травня під час дискусії “Як Україні співпрацювати з Німеччиною за нової-старої коаліції” посол Німеччини в Україні Ернст Райхель.

Разом з тим, явний програш українських дипломатів — спорудження Північного потоку-2, показує, що в роботі з німецькими політиками потрібно шукати нові алгоритми.

— На перший план у наших відносинах вийшла тема, яка нас роз’єднує, а не об’єднує — Північний потік-2 і це вимагає нових зусиль і підходів. Ми бачимо концептуальну різницю в баченні цього проекту. Якщо наші партнери заявляють, що бачать цей газопровід як засіб впливу на Росію, з України — це виглядає важелем впливу на Україну, Німеччину та Європу,— вважає директор Центру “Нова Європа” Альона Гетьманчук.

Не Меркель єдиною

Очевидно, що проект Північний потік-2 став можливим не тільки через бізнес інтереси окремих компаній, а й загалом неоднозначне ставлення німецького суспільства до України та російської агресії. Мільярди вкладені РФ у пропаганду все ж таки дають певний результат. На думку директора Першого європейського департаменту МЗС України Василя Химинця, ключовими мають залишатися зусилля щодо зміни цього тренду, як би це не було подекуди складно.

— Завдання української дипломатії — забезпечити усвідомлення Німеччиною, я тут маю на увазі як урядовий сегмент, так і німецьке суспільство, важливості України для Європи. У різних сферах: політичній, економічній, гуманітарній і соціальній, — вважає чиновник.

Для досягнення результату українським дипломатам варто сконцентруватися на співпраці не лише з офісом бундесканцлерки, а й іншими відповідальними за ухвалення рішень щодо України.

— Працювати так само як і зі старою коаліцією, але не тільки з фокусом на канцлерку Меркель. Ми усі чудово розуміємо, що Україна в останні роки була у досить привілейованій позиції. Ми могли собі дозволити певну Меркель-центричну політику, але у найближчі роки нам буде потрібно працювати на те, щоб системно взаємодіяти з Німеччиною поза офісом канцлерки, тобто, залучати до діалогу все більше гравців з німецького боку. Не зважаючи на те ж саме лідерство, політичний ландшафт змінюється, — вважає Альона Гетьманчук.

Хоча Ангела Меркель знову очолила уряд і в Бундестазі знову широка коаліція ХДС/ХСС та соціал-демократів, але багато тих, хто раніше займався відносинами з Україною, відійшли від справ.

— Ми бачимо наче б то стару коаліцію, але по-новому укомплектований уряд, людей на деяких міністерських посадах, які вже так чи інакше взаємодіяли з українським досьє. Тут важливо зберегти діалог, який був на рівні держсекретарів, поглиблювати його і виходити з проактивних позицій, а не лише чекати пропозицій від німецької сторони, — підкреслює Гетьманчук.

Це зокрема стосується відносин з Бундестагом, тут робота вимагає подвійних зусиль. Багато людей, які були прихильно налаштовані до України, не брали участі у виборах. Тим не менш, за даними Центру “Нова Європа” серед парламентарів достатньо людей, які вестимуть українське досьє. Зокрема, це Франк Штеффель, Родеріх Кізеветтер, Йоханн Вадепуль від “меркелівської” ХДС/ХСС; Нільс Шмід, Фрітц Фельгентрой і Дагмар Ціглер від соціал-демократів. Разом з тим, на думку експертів варто посилити і цю компоненту, адже багато нардепів у парламентській групі зі зв’язків з ФРН перебувають у ній лише формально.

Після одностороннього виходу США з ядерної угоди з Іраном, погроз торговою війною та через тиск на Берлін з боку Вашингтона розмови про те, що ЄС не по дорозі з Америкою Трампа, вже не здаються такими маргінальними як раніше. У цій ситуації важливо, аби спокуса піти на зближення з Путіним, сподіваючись на певні тактичні переваги, не позначилася на українських інтересах. Це одне з головних завдань української зовнішньої політики на найближчий час.

Роман Кот

QHA