Кіммерійці

Кіммерійські воїни, котрі прийшли на територію України в XI столітті до нашої ери, були першими, хто залишив помітний слід в українській військовій історії. Домінування цих степових вершників, яким вже було відоме залізо — проривна технологія для того часу, тривало протягом кількох століть.

Скіфи

Войовничі іраномовні  племена, котрі на зламі ІІ та І тисячоліть до нашої ери заселили українські степи, наводили жах на наймогутніші імперії того часу. Саме скіфи першими почали массове використання кінноти у військових діях. Коли персидський цар Дарій І (522-486 рр. до н.е.), правитель наймогутнішої на той час держави в світі, вирішив завоювати скіфів, їхня неперевершена оперативна майстерність і вміння скоординовано діяти малими загонами забезпечили розгром Персії.

Сармати

Сармати, які в ІІІ столітті до нашої ери прийшли на зміну скіфам, вирізнялися не меншою хоробрістю та звитягою. Їхня кіннота, яка вперше почала використовувати таранний удар списами, отримала високі оцінки від римського імператора Марка Ульпія Траяна, який прямував через наші території на війну до Парфії.

Готи

Мало хто знає, що перша столиця готської держави Оюм, яка в ІІ-ІІІ століттях нашої ери володіла всією Східною Європою, Данпарстад знаходилась на берегах Дніпра неподалік від Києва. Саме готи чи не найбільше доклалися до знищення Західної Римської імперії, не раз виступаючи як союзниками римлян, так і, за нагоди, їхніми суперниками. Завдяки своїй важкій кінноті, озброєній найкращими на той час довгими мечами, готи у 378 році розбили під Адріанополем римське військо імператора Валента, що і стало початком кінця імперії. А після падіння Риму саме вони заснували більшість нових королівств в Європі.

Гунни

У IV столітті, рятуючись від посухи, у причорноморські степи прикочували гунни — незрівнянні кінні лучники, котрі наводили жах навіть на готів. Їхнього ватажка Атіллу називали "Бичем божим" за безжальність до ворогів. Завдяки своєму мистецтву стрільби з лука гунни завоювали Подніпров’я та потім рушили на Рим, ледь його не захопивши.

Перші слов’яни

Слов’янські племена, які після розпаду держави гуннів вийшли на перші ролі в Північному Причорномор’ї та згодом рушили за Дунай на землі Східної римської імперії, були майстрами іррегулярної партизанської війни. Візантійський імператор Маврикій, якому не раз доводилося воювати зі слов'янами, у своєму військовому трактаті “Стратегікон” писав про слов’ян:

Вони витривалі, легко переносять і спеку, і холод, і дощ, і наготу тіла, і нестачу їстівних припасів. З вигодою для себе користуються засідками, неочікуваними нападами і хитрощами. Вони досвідченіші за інших у переправах через ріки. Перебуваючи в стані анархії та взаємної ворожнечі, вони бойового порядку не знають і битися в правильному строю не прагнуть.

Завдяки цьому набагато краще оснащені ромеї змушені були поступитися своїми землями на Балканах, і з VII століття починають свою історію південно-словянські держави.

Русичі

Після утворення Київської Русі українська військова культура збагатилася новим компонентом — воєнною традицією скандинавських вікінгів. Головне, що вони додали, — це зухвалі морські походи на Візантію. Походи київських князів Аскольда та Діра (860 р.), а пізніше Олега (907 р.) та Ігоря (944 р.) описуються у візантійських хроніках як одна з кар небесних, від якої ромеїв врятували лише неприступні стіни Константинополя. Не менш грізними були русичі і на суші. Під ударами їхніх мечів та сокир припинив існування Хозарський каганат, який був знищений князем Святославом у 969 році. А після цього витязі ще більше двох століть стримували навалу кочівників зі степу, тим самим оберігаючи Європу від спустошення.

Українсько-литовське військо

Велике князівство Литовське домінувало на теренах Східної Європи з XIV до XVI століття. Його воїни успадкували все найкраще з військової традиції Київської Русі та, разом з тим, запозичили досвід лицарів Західної Європи. Грамотна тактична взаємодія важко озброєної кавалерії з арбалетниками дозволили їм у 1368 році під час битви на Синіх Водах розгромити татаро-монгольське військо, яке до того вважалось непереможним. А в 1514 році під Оршею командуючий литовським військом князь Констянтин Острозький на голову розгромив набагато більш чисельне військо Московії, тим самим зупинивши її навалу на українські землі.

Козаки

Козацтво виникло на зламі XV століття з різношерстого вільного люду, який почав заселяти південно українські степи після спустошення цієї землі кочівниками. Тому не дивно, що багато військових прийомів козаки запозичили саме від татар, що зробило їх одними з найкращих найманців в усій Європі. Саме козаки під командуванням Івана Сірка (1646 р.) взяли неприступну до того французьку фортецю Дюнкерк. Запорожці гетьмана Сагайдачного в 1618 році протягом довгого часу тримали в облозі Москву та відіграли вирішальну роль у Хотинській битві (1621 р.), яка зупинила навалу Османської імперії на Річ Посполиту. А двома десятиліттями пізніше Богдан Хмельницький у серії битв під Корсунем, Пилявцями та Жовтими Водами знищив три польські армії, створивши українську державу — Гетьманщину.

Кримські татари

Утвердившись в українському Криму та на порубіжних землях після монгольської навали у XIII столітті, кримські татари наводили жах на всі сусідні землі аж до XVIII століття. Перед початком атаки вони намагалися завжди обійти ліве крило ворога для того, щоб зручніше випускати стріли. Можна виділити високу майстерність стрільби з лука відразу двома і навіть трьома стрілами. Часто, навіть відступаючи, вони зупинялися, знову стуляли ряди, прагнучи якомога тісніше охопити ворога, який переслідував їх і розсипався в погоні, і, таким чином, вже майже переможені, виривали перемогу. Одними із найбільших військових досягнень кримських татар було спалення Москви у 1572 році та захоплення Києва в 1482 році.

Українці в російсько-турецьких війнах XVIII-XIX ст.

У складі військ Російської імперії українці неодноразово здійснювали подвиги у війнах проти Османської імперії. Особливо варто виділити героя війни 1828-1829 рр. Івана Паскевича, який походив з полтавського козацького роду,  а також кошового отамана Васильківської Січі Сидора Білого, котрий командував Лиманською флотилією та розбив велику турецьку ескадру під Очаковом у 1788 році. До слова, співкомандувачем Сидора Білого був шотландець Джон Поль Джонс, який під час Війни за незалежність став національним героєм США. Пізніше він на російській службі настільки проникся традиціями українського козацтва, що був урочисто прийнятий у запорожці та навіть після завершення служби носив козацький одяг та зброю.

Українці проти Наполеона

В лавах російської армії, яка брала участь в численних війнах з наполеонівською Францією, були дуже широко представлені і вихідці з українських губерній імперії. Вони сформували 2 бузькі, 2 полтавські та 3 київські козацькі полки, ескадрон херсонських козаків, загони “лісових козаків”, велике з’єднання українських та донських козаків. Особливо українці відначились своїм героїзмом під час російського походу Наполеона, в битвах під Смоленськом та Бородіно. Вісім українських козацьких полків брали участь у так званій "Битві народів" під Лейпцігом восени 1813 р., яка ознаменувала падіння Французької імперії. А повернувшись з Європи та набравшись там прогресивних ідей, саме вихідці з України Павло Пестель, Олексій Юшневський та Сергій Муравйов-Апостол заснували один з двох центрів декабристського руху, аби повалити російську монархію. І лише низка випадковостей завадила їм досягти успіху.

Українські січові стрільці

УСС вкрили себе безсмертною славою під час Першої світової війни, воюючи в складі Австро-Угорської армії. Будучи добровольцями, вони прекрасно зарекомендували себе під час оборони Борецького та Ужоцького перевалів у Карпатах (1914 р.), битвах із частинами російської армії на горах Маківка і Лисоня, під Галичем, Бережанами і під час Брусиловського прориву, поблизу містечка Козова, а також біля гори Гаімаки.

Під час Другої світової війни

У кривавій війні двох тоталітарних режимів, за деякими підрахунками, український народ дав Червоній Армії понад 6 млн бійців. У загальновійськових арміях 1-го Українського фронту українці становили від 60 до 80%. В окремих арміях 2-го і 3-го Українських фронтів, що воювали вже за межами України, їх було більше половини. Українці переважали, по-перше, у піхотних частинах і, по-друге, серед рядового складу. Серед командного складу різних ланок, офіцерського корпусу українці складали значний відсоток (до 20%), поступаючись лише росіянам. Серед найвищої ланки – радянських полководців і воєначальників, генералітету – були сотні українців за походженням. Найбільш відомі з них – Семен Тимошенко, Михайло Кирпонос, Андрій Єременко, Родіон Малиновський, Іван Черняховський, Павло Рибалко, Кирило Москаленко, Дмитро Лелюшенко, Андрій Гречко та багато інших. Багато українців за подвиги, здійснені в роки війни, були нагороджені орденами та медалями. Так, близько 2,5 млн українців нагороджені орденами і медалями, за виняткову мужність, 2072 українця були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 32 стали двічі Героями. Тричі Героєм Радянського Союзу став легендарний льотчик-винищувач Іван Кожедуб.

Повстанці УПА

У той же час безжальну партизанську війну проти нацистів, а потім і радянських окупантів розв’язала Українська повстанська армія. За час активності УПА (1941-1953 рр.) через її лави пройшло більше 400 тис. воїнів.  Серед найуспішніших акцій українських повстанців варто виділити Шепетівську, Гощівську та Людвипільську операції, які значно підірвали боєздатність нацистів на Волині.

Воїни-інтернаціоналісти

Попри тимчасову відсутність незалежності, українці чудово проявили себе в багатьох гарячих конфліктах Холодної війни, воюючи в складі радянського контингенту: Афганістан, Ангола, Сирія, Єгипет. Здобутий досвід став їм у великій нагоді вже коли довелось боронити незалежність української держави від Росії, адже саме вони на перших порах були тими, хто навчав молоде покоління вояків тому, як не загинути в перші 5 хвилин бою та долати ворога малими силами.

Кіборги

Після початку російської агресії в Криму та на Донбасі боронити Батьківщину взялося нове покоління українських воїнів, яке вкрило себе славою при обороні Донецького аеропорту, Дебальцевого, відвоювання Маріуполя, Слов'янська та Краматорська і ще в десятках військових операцій. Нині українська армія переходить до стратегічної ініціативи та її найбільші перемоги ще попереду.

Підготував Роман Кот

QHA